![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
Так вже вийшло, що мені чомусь подобаються скансени, тож коли приїхав у Чернівці, місцевий скансен автоматично потрапив у список обов’язкових для відвідування місць. З погодою теж пощастило, тож купили квитки та пошли всередину.
Одразу біля входу можна побачити дерев’яні скульптури та маленького вітряка. Щоправда, це не справжній вітряк, а лише його дитяча копія.
Справжні вітряки стоять трохи далі. Взагалі, вітряки – це обов’язкова споруда кожного українського скансену, майже кожного. Вони дійсно гарно виглядають та автоматично переносять на кілька століть назад, коли такі вітряки будувалися майже в кожному селі.
Трохи далі бачимо дерев’яний вулик. Виглядає дуже красиво.
Далі пішли різні будиночки. Досі цікаво, чому солом’яний дах не пропускає воду. А навіть зараз є підприємства, які займаються продажем на встановленням солом’яних дахів. Окрім того, виявляється, що існую дуже багато способів укладки солом’яного даху, і ці способи сильно відрізняються в різних регіонах.
Ось як виглядала корчма всередині. Хоча особливих правил щодо побудови корчми не було. Дуже часто під корчму використовували покинуті хати, після того,як трохи приводили їх до ладу. Та й самі корчмарі часто були немісцевими, бо корчма дозволяла швидко налагодити «малий бізнес» на новому місці.
Ще один вітряк стоїть майже в самому кінці музею понад дорогою.
Простенькі інтер’єри.
Ззовні всі садиби виглядають дуже доглянутими. До речі, цікаво працюють місцеві робітники-екскурсоводи. В звичайний несвятковий день зазвичай це одна, інколи дві людини, і ключі від хатин є тільки в них. Екскурсій немає, а щоб подивитися інтер’єри постійно треба гукати того екскурсовода, якого ще треба знайти. І так кожного разу: знайшов його – погукав, почекав, поки той закриє хату, яку показував комусь іншому, та підійде відкриє твою. Тільки зайдеш всередину, як хтось ще прибіжить гукати, щоб зайти в церкву, тоді чекають вже тебе. Зручно коли відвідувачів немає: тебе спокійно проведуть від хати до хати, ще й багато чого порозповідають по дорозі.
Трохи далі лісочок для пікніків. З цим все добре налагоджено: якщо домовитися заздалегідь, то до твого приходу тебе вже будуть чекати окремий стіл з лавками та купа дров з мангалом за невеличку суму грошей.
Інтер’єр наступної хатини.
Цю штуку взагалі ніколи до цього не бачив: це кошниця для зберігання качанів кукурудзи. Дах гарно захищав від сонця та дощу, а лоза допомагала провітрювати врожай, щоб не згнив. Раніше думав, що кукурудза в нас з’явилася тільки за часів Хрущова:).
Далі стоїть дзвіниця із села Берегомет Кіцманського району. Дзвіниці, до речі, з’явилися на Буковині трохи пізніше ніж церкви і зовнішньо були схожими на оборонні сторожові вежі. В нижній частині зберігався різний церковний інвентар, а по дерев’яним сходам всередині вежі можна було піднятися до дзвонів нагору.
Сама церква, що стоїть поруч перевезена із села Драчинці. Цікаво, що часто буковинські церкви будувалися у вигляді звичайних хат. Деякі історики вважають, що це пов’язано з Османською імперією, де нібито був закон, по якому стіни храмів не повинні бути вище вершника на коні.
Поруч з церквою стоїть велика брама, у якої вже є своя велика історія. На початку двадцятого сторіччя біля підніжжя гори Цецино меценатами було встановлено різьблену гуцульську хату та таку саму браму, які мали започаткувати музей гуцульського мистецтва, але під час війни всі ті будинки згоріли, за винятком цієї дерев'яної вхідної брами. Пізніше цю браму перевезли до чернівецького музею.
Можна ще почитати:
- Найкрасивіша будівля України
- Скансен. Переяслав-Хмельницький
- Хортиця. Музей просто неба
- Мамаєва слобода
Одразу біля входу можна побачити дерев’яні скульптури та маленького вітряка. Щоправда, це не справжній вітряк, а лише його дитяча копія.
Справжні вітряки стоять трохи далі. Взагалі, вітряки – це обов’язкова споруда кожного українського скансену, майже кожного. Вони дійсно гарно виглядають та автоматично переносять на кілька століть назад, коли такі вітряки будувалися майже в кожному селі.
Трохи далі бачимо дерев’яний вулик. Виглядає дуже красиво.
Далі пішли різні будиночки. Досі цікаво, чому солом’яний дах не пропускає воду. А навіть зараз є підприємства, які займаються продажем на встановленням солом’яних дахів. Окрім того, виявляється, що існую дуже багато способів укладки солом’яного даху, і ці способи сильно відрізняються в різних регіонах.
Ось як виглядала корчма всередині. Хоча особливих правил щодо побудови корчми не було. Дуже часто під корчму використовували покинуті хати, після того,як трохи приводили їх до ладу. Та й самі корчмарі часто були немісцевими, бо корчма дозволяла швидко налагодити «малий бізнес» на новому місці.
Ще один вітряк стоїть майже в самому кінці музею понад дорогою.
Простенькі інтер’єри.
Ззовні всі садиби виглядають дуже доглянутими. До речі, цікаво працюють місцеві робітники-екскурсоводи. В звичайний несвятковий день зазвичай це одна, інколи дві людини, і ключі від хатин є тільки в них. Екскурсій немає, а щоб подивитися інтер’єри постійно треба гукати того екскурсовода, якого ще треба знайти. І так кожного разу: знайшов його – погукав, почекав, поки той закриє хату, яку показував комусь іншому, та підійде відкриє твою. Тільки зайдеш всередину, як хтось ще прибіжить гукати, щоб зайти в церкву, тоді чекають вже тебе. Зручно коли відвідувачів немає: тебе спокійно проведуть від хати до хати, ще й багато чого порозповідають по дорозі.
Трохи далі лісочок для пікніків. З цим все добре налагоджено: якщо домовитися заздалегідь, то до твого приходу тебе вже будуть чекати окремий стіл з лавками та купа дров з мангалом за невеличку суму грошей.
Інтер’єр наступної хатини.
Цю штуку взагалі ніколи до цього не бачив: це кошниця для зберігання качанів кукурудзи. Дах гарно захищав від сонця та дощу, а лоза допомагала провітрювати врожай, щоб не згнив. Раніше думав, що кукурудза в нас з’явилася тільки за часів Хрущова:).
Далі стоїть дзвіниця із села Берегомет Кіцманського району. Дзвіниці, до речі, з’явилися на Буковині трохи пізніше ніж церкви і зовнішньо були схожими на оборонні сторожові вежі. В нижній частині зберігався різний церковний інвентар, а по дерев’яним сходам всередині вежі можна було піднятися до дзвонів нагору.
Сама церква, що стоїть поруч перевезена із села Драчинці. Цікаво, що часто буковинські церкви будувалися у вигляді звичайних хат. Деякі історики вважають, що це пов’язано з Османською імперією, де нібито був закон, по якому стіни храмів не повинні бути вище вершника на коні.
Поруч з церквою стоїть велика брама, у якої вже є своя велика історія. На початку двадцятого сторіччя біля підніжжя гори Цецино меценатами було встановлено різьблену гуцульську хату та таку саму браму, які мали започаткувати музей гуцульського мистецтва, але під час війни всі ті будинки згоріли, за винятком цієї дерев'яної вхідної брами. Пізніше цю браму перевезли до чернівецького музею.
Можна ще почитати:
- Найкрасивіша будівля України
- Скансен. Переяслав-Хмельницький
- Хортиця. Музей просто неба
- Мамаєва слобода
no subject
Не були у монастирі неподалік?
no subject
no subject
no subject
no subject
Але знаю ще про Колочаву і Прилісне Донецької області
no subject